Марихуана MAZAR Канабис наркотики Новочеркасск

Закладки, дунуть, пчелка, треснуться, забабахаться, наркотик, расколбаситься, башня.

Вот такие вот словечки поплывали в моей закадычной глухомани, когда я метался по городу обдолбанным на шишках марихуаны. Чел, это был сумасшедший вайб! Не знаешь, что такое настоящая жизнь, пока не попробуешь наркотики.

Короче, один мой бро расколбасился, купил у своего дилера пару граммов шишек и пригласил нас всех на небольшую вечеринку. Я давно хотел расколоться, понять, каково это, поплавать в облаках и завернуться в свою марийскую реальность.

Как только я дунул сакраментальные шишки, кафтан начал кружиться, а реальность превратилась в фантазию. И вот я уже забабахался, спокойно ходил по улицам, а все вокруг казалось таким нереальным - прекрасными цветами плясала дорога, а люди, кажется, здоровались с каждым столбом на своем пути.

Потом мы нашли классное место, где никто не мешал расколбаситься под музыку. Наши мозги были забиты марцифалем, и мы с братвой как один стали покорять Олимп безумства. Это был нереальный трип, мы вроде находились в мире из фильма, где герои летают на радужных единорогах и раздают счастье по чистой посуде.

Вся наша компания была в одной лодке, все чувствовали друг друга, словно телепаты. Мы гуляли по городу, и кажется, зверски смеялись над обычными людьми, которые не знают, что такое настоящее счастье. А потом мы начали прыгать, кричать и делать все то, о чем даже не мечтал обычный человек. Мы были настоящими сверхлюдьми.

Нам не хватало только одного - закадычных друзей, которые не стали купить шишки и не присоединились к нам на нашем пути в марийский рай. Но нам было все равно, мы продолжали наш вальс в облаках и получали удовольствие от каждой минуты нашего приключения. Мы жили вечность. Эти глухоманские моменты навсегда останутся в наших сердцах.

А потом наступило утро. И с ним пришла башня. Мозги раскалывались, словно их сжимала каменная головушка, а я осознал, что надо идти на работу. Ну пара часиков никак не отменятся, пожалуйста. Я испытал настоящую боль, настоящую тоску по вчерашнему марийскому раю.

Нам пришлось распрощаться, и я отправился по своим делам, но внутри все еще шелестели листочки марихуаны и билось сердце на тему той ночи. Я знаю, что это было то, что я искал. Это была свобода от обыденности и реальности, свобода ощущений и души.

Но я понимаю, что это все временно. Наркотики - это ложное счастье, которое так легко уводит от реальных проблем и отвлекает от саморазвития. Они закладывают тебе мозги и делают тебя зависимым. И это не тот путь, по которому я хочу идти.

Я хочу научиться наслаждаться жизнью без всяких химических веществ, без шишек, пчелок и марцифаля. Я хочу пробудиться каждое утро с чистой головой и чувствовать, как башня превращается в радость от новых возможностей. Я хочу жить в реальном мире, а не в фантазиях и иллюзиях.

Вот поэтому я пишу этот текст. Потому что я понимаю, что темным, марийским путем идти не стоит. Но у каждого своя история, свой выбор и свое понимание счастья. И если ты хочешь попробовать, то помни, что это только одно из множества направлений, и стоит думать о том, что ты теряешь в результате.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...